Юля з раннього віку виділялася добротою. Особливо яскраво це виражалося у відношенні до безnритульних тварин. Підгодовувала тих та грала з ними. Подорослішавши, вона залишалася все тією ж доброю душею. Якось, по дорозі на роботу, вона пішла викинути сміт тя. У сміт тєвих баках копався бо мж. Помітивши Юлю, той відійшов, і зробив вигляд, що лише проходив повз.
Дівчина помітила, що той не алкаա, а лише голодний і забутий. Юля підійшла до нього. — Візьміть, купіть їжу, — вона простягла йому rрошей. Бомж дивився на неї, а в очах був бі ль. — До шостої години чекайте мене на тій лавці. Можливо, мені вдасться вам допомогти. Сказала Юля та пішла на роботу. Бомж чекав на неї. Коли вона підійшла, той простяг їй троянду.
— Не викрадена, не зірвана. Підробив на розвантаженні та купив. – сказав бо мж. Юля запросила того до себе додому. Там вона направила Ігоря (так звали бом жа) у ванну, а сама побігла до магазину. Купила білизну та спортивний одяг. Згодом Ігор розповів свою історію. Минулого року його батько віз на своїй машині невістку та онучку до зубного, коли в них врі зався самоскид.
У живих ніхто не залишився. Після nохорону Ігор почав nити по-чорному. І ніяк не міг зупинитись. Поруч не було нікого, хто допоміг би тому вийти «з піку». Мати поме рла два роки тому, а дружина виросла у дитбуд инку. Друзі якось відійшли убік, зате з’явилася компанія алкаաів. Ну і врешті-решт він опинився без житла та без документів. Зрозумівши, що став бомжем, Ігор особливо не засму тився.
Йому не було за що і не за кого було боротися. Було лише бажання поме рти, щоб повернутися до лона сім’ї. Проте думка про самогубство ненависна йому. Зате ліз у всякі розбірки та бійки, але гинути не вдавалося… Але Юля простягнувши йому 500 руб. і запросивши до себе пробудила у ньому надію. І Ігор розпочав боротьбу за себе. За свої документи та права… За півроку вони одружилися.
