Після довгоочікуваного весілля ми з чоловіком довго шукали житло для себе. Ми перерили всі сайти в інтернеті, подивилися всі будинки в бажаних районах – то планування не те, то ці на, то ще щось. Так і минав час, ми нічого не знаходили. Потроху колишній ентузіазм почав покидати мене. У мене опускалися руки, але чоловік не давав мені падати духом. Якось чоловік повернувся додому, підстрибуючи від щастя. Я того дня повернулася з роботи раніше за нього і приготувала нам смачну вечерю, серце щось підказувало. – Бабця Артема nродає квартиру. Говорить, будинок знаходиться на околиці міста, ближче до природи.
Думаю, варто подивитися, гірше від цього точно не буде. Вже наступного дня ми поїхали дивитися будинок. Будинок був хорошим – світлим та просторим. Сусіди були переважно люди у віці, це було плюсом для нас, адже ми самі любили спокій та тишу. У мене волосся дибки встало, коли я подумала, скільки всього потрібно там переробити, але в той же час ми з чоловіком розуміли – це саме той будинок, який ми весь час шукали. Вже через 2 місяці про нашу нову квартиру було не впізнати. Ми були на сьомому небі від щастя. Але рано раділи. Вже за два дні нас почала смикати сусідка згори – 72-річна Ольга Миколаївна. На вигляд вона була милою бабулею, але характер у неї був справжнє пеkло.
Вона сkаржилася на запах гару з нашої квартири, на взуття перед нашими дверима, на гучну музику посеред ночі та на дивні звуки протягом дня. Спочатку я злилася, але потім у сусідів дізналася, що Ольга Миколаївна втратила сина та чоловіка у жахливому Д ТП. Через це вона стала не злою, а скривдженою на весь світ, адже, крім них, у неї нікого більше немає. Після цього я почала по-іншому ставитися до жінки. Коли вона приходила до мене з черговою претензією, мовляв, я не хочу з вами сва ритись, але треба щось обговорити, я просто обіймала її. Вона потім не дзвонила в поліцію, не nлакала, як це робила, коли я доводила її неправоту, а просто дивувалася та заспокоювалася. Якось вона прийшла до мене і сказала: – Я розумію, ви молодята, kохання у вас хоч відбавляй, але чи не можна бути тихіше? Я другу ніч через вас не сплю.
Я була збентежена, адже ми з чоловіком були на дачі у його батьків і повернулися тільки вранці, але я просто усміхнулася і сказала: – Ви маєте рацію, тьотю Ольга, вибачте нас, більше не будемо. Потім я почала виявляти до неї своє кохання з новою силою: носила їй пироги, хоч і знала, що вони опиняться на смітнику, запрошувала на чай, коли чоловік затримувався на роботі, віталася з нею на вулиці і цікавилася, як у неї справи. Поступово Ольга Миколаївна перестала висувати нам вигадані претензії. Вона приходила до нас тільки на чай, часто запрошувала почастувати своїми пиріжками. Якось я не побачила тітку Ольгу весь день, я хвилювалася, але подумала, що просто не застала (хоча ми й не телефонували), але й наступного дня її теж не було. Тітки Ольги не стало… Я дуже тяжко перенесла цю новину. Вона стала мені рідною людиною за досить короткий час. Найголовніше, що мені залишила Ольга Миколаївна – цін ний урок. Люди змінюються, коли їх по-справжньому цінують та люблять; немає поганих людей, є недолюблені.
