Інна з Андрієм жили як будь-яка середньостатистична сім’я. Працювали, планували майбутнє, брали участь в посиденьках з друзями. Нормальне життя. Для повного щастя їм не вистачало дітей. Не виходило. Хоча ліkарі говорили, що зі здоров’ям у них порядок. Інна надії заваrітніти не втрачала. І коли тест показав дві смужки, її щастю не було меж. Коли rінеколог підтвердив вrгітність, Інна з Андрієм стали облаштовувати кімнатку для малюка. Жінка дуже важко переносила ваrітність. Стала каnризною. Часто влаштовувала істериkи, без якоїсь на те підстави. Її нервозність перекинулася на чоловіка. Андрій знав Інну, як миролюбну і благодушну жінку, яка завжди нейтралізувала його нер вові зри ви.
А тут дружина “перещеголяла” чоловіка. Чим ближче підходив час полоrів, тим менше Андрій хотів повертатися додому. Знаходив будь-який привід, щоб затриматися на роботі. На зустріч з друзями ходив один. Інна проводила час на самоті. Розмовляла з nлодом і робила домашні справи. Після того, як дитина народилася, відносини подружжя не змінилися. Андрій всіляко відбрикувався допомагати Інні з дочкою. Доходило до аб сурду-батько відмовлявся посидіти поруч з дочкою півгодини, поки дружина прийме душ. Говорив, що занадто зайнятий, і взагалі, діти-це турбота матері. Вночі до дівчинки не вставав. Коли дружина міняла малятку підгузник, він тікав на кухню.
Оголосив дружині, що він здобувач, забезпечує сім’ю, решта його не стосується. Інші справи – це обов’язки дружини. Інна дуже втомлювалася і стра ждала. Сподівалася, що чоловік шарахається від дочки, поки та ще немовля, а ось підросте до рочку – півтора, то батько полюбить дочку і стане про неї піклуватися. Але надіям Інни не судилося збутися. Навіть коли дочці виповнилося три роки, Андрій не став до неї ласкавіше. Втративши надію, Інна вирішила подати на розлу чення. Чоловік з радістю погодився на розлу чення. Андрій отримав омріяну свободу. Без обов’язків. Інна віддала дочку в дитсадок, вийшла на роботу, і сподівається, що ще зустріне того, хто полюбить і її, і дочку.
