Ми з чоловіком живемо самі. Діти свого часу поїхали до іншого міста вчитися, там і залишилися працювати, одружилися та живуть зі своїми сім’ями. Іноді приїжджають у гості. Місяць тому ми із чоловіком підхопили всім відомий ві рус. Нам призначили ліkи та наказали залишитися вдома на два тижні. Звичайно, ми не виходили, бо навіть не було сил приготувати щось поїсти. Діти дбали про нас, дзвонили, тільки приїхати не могли, самі хво ріли. Сусідка зателефонувала, поцікавилася, куди ми зникли. Я розповіла, в якій ситуації ми опинилися. Через пару годин вона зателефонувала знову, каже під нашими дверима лишила нам їжі.
Вона принесла суп з куркою та котлети з пюре. Ми з чоловіком так смачно поїли. Після подзвонила подякувати. Вона сказала, що готувала для сім’ї і нам теж принесла, не варто дяувати. За кілька днів знову зателефонувала. Цього разу принесла гороховий суп та макарони з томатною підливою. Я знову подзвонила подякувати і сказати, що мені набагато краще, і я сама вже можу приготувати нам їжу. Вона побажала нам здоров’я і додала, що rроші можемо віддати тоді, коли видужаємо. Чесно кажучи, я не зрозуміла, що вона говорить, тому перепитала.
Вона відповіла, що це гроші за їжу, яку вона приготувала за її працю. В мене не було слів. Я, звичайно, сказала, що віддам гроші, але думала, що вона від щирого серця нам допомогла. І цей незрозумілий стан ще довго залишився всередині мене. З одного боку розумію, що вона витратила гроші та приготувала. Але вона сама наголосила, що готувала для своєї сім’ї і лише частину віддала нам. Невже це варте того, щоб попросити в мене гроші? А з іншого боку, я вдячна їй, що вона допомогла нам у скрутну хвилину. Ось така історія…
