Почалося все з того, що пропав велосипед Миші, їхнього сина. Інна з сином розгублено стояли на сходовому майданчику, думаючи, куди зник велосипед, коли почули веселий голос. – Добрий день. Це ми взяли ваш велосипед, – радісно сказала жінка, виходячи з дочкою та виходячі з ліфта. – Ми вам дзвонили у двері, щоб спитати дозволу. Але ніхто не відчинив. Ось ми й узяли без попиту. Покаталися з годинку. Я Галина. Жінка простягла руку. Інна відповіла на потиск руки і представилася. – Наступного разу треба питати дозволу, – розгублено пробелькотіла вона.
– Проходьте, чаєм вас пригощу. Галина із дочкою зайшли до квартири, не знімаючи взуття. Мишко здивувався, за таке мама його сва рила б. А тут… – Ви заміжня? – безцеремонно спитала гостя. – Так. – А я ось трошки заміжня, – розреготалася Галина. – Віка, доню, йдіть пограйте з хлопчиком. Он у нього скільки іграшок. Потім почалася балаканина. Галина вилила на Інну тонни непотрібної інформації, злопала три тістечка, випила дві чашки чаю. За цей час її дочка встигла зламати пару іграшок Миші. Коли гості пішли, Інна зітхнула з полегшенням. Нетактовність сусідки її дуже напружила.
– Тримайся від неї подалі, вона тобі не подруга, – сказав увечері чоловік, коли Інна розповіла про візит Галини… Через день Андрій поїхав у відрядження. А сусідка почастішала приходити до Інни. То в неї цукру немає, то солі… Спочатку Інна все ж ділилася з Галею. Але коли та почала випрошувати у неї то блендер, то праску, і повертала їх у неохайному стані, Інна вирішила перервати стосунки із сусідкою. Тепер, коли та приходила за тим чи іншим, Інна знаходила вагомий привід відмовити. Або просто не відчиняла двері… Два тижні ще nродовжувала Галина приходити до Інни, але щоразу далі її порога не пропускали. І майже завжди відмовляли у проханнях. Зрештою, до Галини дійшло, що спілкуванню з нею не раді… Тепер вона обходить молоденьку сусідку з восьмого поверху.
