Оля прочитала смс-ку від чоловіка: “Пробач. Я йду від тебе. Роз лученням займуся сам. Частину речей забрав. За решту зайду якось”. Оля тихо nлакала. Добре хоч дочка виїхала в експедицію від інституту. Оля не уявляла, як пояснити те, що трапилося, коли повернеться… … Пройшов місяць. Ольга поступово увійшла до звичного ритму життя. Якось увечері Ольга сиділа перед телевізором і дивилася серіал “Гра престолів”. Несподівано грюкнули вхідні двері і увійшов чоловік: – Пробач. У мене ж ключі. Прийшов по речі. – Так-так, – Ольга втілювала сам спокій. – Вже все зібрано та упаковано. – Добре. А це “Гра престолів”? Ми планували подивитися разом. – Ну ось.
Дивлюся одна. Чоловік узяв велику сумку і вже хотів вийти, але тут, відчувши, запах: – Це борщ? – Так. Будеш? Оля відчула боротьбу між його шлунком та розумом: – Якщо не заперечуєш, – переміг шлунок. Коля з’їв велику тарілку борщу. Ольга nодала серветку: – Протри рота, порося. Вирвалося само собою. За роки спільного життя так вона завжди чинила. Звичка. Взявши серветку та вживши її за призначенням, він сказав: – Спасибі. Я тоді піду? – Іди. Після його виходу Ольга трохи поnлакала.
Потім знову захопилася серіалом… …За п’ять днів знову відчинилися двері. Це знову був чоловік. – Оль, пробач мені ідіота. Я не зможу жити без тебе. – Супчик захотілося? – посміхнулася Ольга. – І їх так само! І тебе. Сумую за тобою. По будинку. За наведеним тобою порядком. По блискучій чистій кухні. По твоїх серветках. За нашим спільним життям. Потягло мене на юне тіло. Отримав. А толку. Виявилося, що це тільки мізер від необхідного. Олю, дозволиш мені повернутися? Ольга, подумки тріумфуючи, простягла його сорочку. – Я не помітила його минулого разу. – Ольга, прошу, пробач мені ідіота. – Тобі зовсім не підходить цей колір, – вона задумливо розглядала сорочку. – Ти чого там застиг? Суп харчо будеш?
