Я завжди був улюбленцем бабусі. Сам не знаю, чим заслужив таке, але вона мене виділяла серед решти онуків та родичів. Власне, це було взаємно. Я бабусю теж завжди дуже любив і шанував, дивовижної доброти жінка вона. Коли я виріс, часто навідувався до села і доnомагав чим міг. В останні роки свого життя бабуся часто хво ріла.
У мене є брат і сестра, у мого рідного дядька теж є двоє дітей, але решта онуків воліла займатися своїм життям, коли бабуля хво ріла. Я останні місяці навіть жив у неї, робив уколи і всі справи по дому. Бабуся була слабка і здебільшого лежала. Її не стало вночі, заснула солодким сном і не прокинулася. Мені було дуже бол яче втра тити таку важливу людину у своєму житті.
Після nохорону постало питання про спадщину. Всі припускали, що бабуся більшу частину мені залишить, але ніхто не думав, що вона залишить мені все. Після її смер ті я став власником будинку, ділянки, а також серйозних накопичень у банку. Родичі були обурені. Моя мама мені сказала: -Ти пови нен поділитися, а то ми з тобою не розмовлятимемо. Тепер я не знаю, як вчинити. З одного боку, це остання воля бабусі, а з іншого, не хочу всіх втра чати.
