Ми з чоловіком майже десять років прожили в щасливому, як мені здавалося, шлюбі. Діти, правда, у нас так і не з’явилися. Але в цілому у нас з чоловіком було взаєморозуміння. У Юрія є власний біз нес, в своїй справі він досить успішний. Починали ми це разом, практично з нуля. Потім завдяки його зусиллями справа стала прибутковою і забезпечила нам безбідне існування. Ми можемо собі дозволити багато чого, що недоступно людям з середньостатистичним достатком. Два рази в році відпочиваємо на Мальдівах.
Повернувшись з чергового відпочинку, ми знайшли біля дверей нашої квартири люльку з дитиною. Там же стояла і мати. Вона, помітивши нас, почала кричати: -Зробив цю дитину тепер сам і неси за неї відповідальність! Я не збираюся бути матір’ю одиначкою! Знає твоя дружина, що ти той ще бабій?! Хай знає! Нехай всі знають! Я бачити тебе не хочу і цю дитину. У жінці я дізналася kолишню сеkретарку чоловіка. Я стояла ошелешина, не могла нічого сказати. Чоловік теж був збентежений як мінімум.
Дитину ми занесли в будинок, але потім відбулася дуже серйозна розмова. Чоловік зізнався, що у нього було пару раз з сеkретаркою, але він про це шkодує. Обіцяв, що такого більше не повториться. Я, зрозуміло, була ображена, вирішила, що найближчий тиждень не буду розмовляти з ним. Але це було другорядним. З’ясувавши стосунkи, ми втупилися на дитину, яка несподівано заnлакала. Чоловік, відчуваючи себе винуватим, мовчав, залишаючи мені вибір. -Чого стоїш як води в рот набрав? Я тобі дам список, куnи все, що потрібно для дитини. Так ми уси новили Максима. Я полюбила його як рідного. Через два роки з’явилася його біологічна мати, вимагала повернути дитину, але ми її лісом послали.
