Ми з чоловіком живемо у заміському будинку, і вчора до нас у гості приїжджали свати. Ми, як завжди, зустріли їх, як належить: чоловік навіть шашликів насмажив. Зайшовши за поріг, сваття простягла мені подарунок: конверт із 50 доларами. Я була дуже здивована, адже до цього вони завжди приходили з порожніми руками. І дуже скоро я зрозуміла, в чому тут справа: пізніше вона завела розмову щодо того, що нашим дітям потрібна велика сума грошей, і запитала, чи не можу я nродати свою квартиру, яка стояла пустою.
Я не розуміла, навіщо вона затіяла цю розмову, адже чудово знала, що ми з чоловіком дуже багато працювали, щоб куnити по квартирі нашим дочкам. Коли старша, Маша, виходила заміж, як весільний подарунок ми піднесли їй ключі від її квартири. Свати подарували лише 500 євро. Ми не образилися на них: мовляв, скільки змогли, так і подарували. Але 2 роки тому Маша з чоловіком вирішили, що переїдуть до США, продали квартиру та полетіли за своїм щастям. Я просила доньку не nродавати квартиру, але вона наполягла на своєму, і ми здалися.
Друга донька, Софія, зараз живе в Празі. Поки вона незаміжня, і не вирішила, де житиме далі – в Чехії чи на батьківщині. Так ось: її квартира порожня, і поки що оформлена на мене. Але я ніколи не думала про те, щоб nродати квартиру: навіть квартирантів туди не впускала. Саме про цю квартиру і говорила сваха. Я сказала, що такий варіант навіть не розглядатиметься. Наприкінці вечора я дізналася ще одну цікаву новину: виявилося, що з того часу, як зять живе у США, він щомісяця висилає своїм батькам по 100-200 доларів. Мені б ніколи не спало на думку просити грошей у дітей. Я ледве стрималася, щоб не сказати їм у очі все, що я про них думаю. Але чемно попросила закінчити нашу посиденьку.
