Батьки мої досить рано одружилися, їм тоді ледве виповнилося 18. Мене народили вони також досить рано, в 20 років. Коли я трошки підросла і пішла до дитячого садка, батьки присвятили себе кар’єрі, вони намагалися заробити якомога більше rрошей, щоб забезпечити сім’ї безбідне існування. За мною переважно доглядала бабуся. Коли мені виповнилося 17, батьки вирішили, що колись не насолодилися своїм батьківством, тому вони вирішили завести ще одну дитину. Тоді з’явився мій брат. У нас із ним 17 років різниці у віці. Бабусі моєї kоханої, на жаль, вже немає в живих. Батьки повозилися з моїм молодшим братом три місяці, а потім він їм набрид.
Мама втомилася і віддала перевагу знову піти на роботу. Так і вийшло, що у 17 років я чомусь стала мамою для немовляти. Це не легко, бо я ще навчаюсь у школі. Поки я в школі, з дитиною сидить няня, коли я приходжу, вона йде. Так розпорядилися батьки, щоби заощадити гроші. Брата я свого люблю, але через ситуацію, що склалася, у мене немає свого життя. Подружки мої гуляють, ходять у кафе, а я сиджу з дитиною, наче він мій. Зрозуміло, я не раз висловлювала своє невдоволення батькам, їм абсолютно байдуже.
-Він твій брат, твоя рідна кров, сиди з ним. Вони наро дили іграшку, а тепер награлися. Переживаю роздратування і злість через ситуацію, що склалася, а ще зовсім не знаю, що робити. Взагалі спочатку була думка вступити до університету і піти жити в гуртожиток, але мені дуже шkода свого брата, тоді його просто перекинуть на няню. А чужа жінка не дасть kохання. Мені в тому сенсі трохи пощастило, мене ж виховувала бабуся, яка мене дуже любила. Не знаю що робити, руки опускаються. Мені здається, що ситуація надто важка для мене у такому віці.
