Коли я тільки забрав дочку зі школи, всю дорогу додому вона розповідала мені, як добре вона вчиться, яка вона добра і все в цьому дусі. Я приблизно зрозумів, чому вона так каже: у неї було прохання до мене. Дочка попросила відпустити її піти, покататися на роликах з подругою. Я дозволив, вона вже була доросла і ні в що не влипла б.
Сидячи вдома з дружиною за переглядом телевізора, ми й не помітили, як минуло дві години, а дочки немає. Ми трохи почали хвилю ватися. А незабаром дочка написала “Швидко виходьте!” і знову зникла з мережі. Ми її довго не могли знайти на нашому подвір’ї, але невдовзі побачили її з подругою силуети, але й ще з двома якимись дорослими чоловіками. Моя дружина вже хотіла зателефонувати до nоліції, боячись за дівчаток, але, коли ми підійшли ближче, один із чоловіків почав дякувати нам, за те, що виростили таку гарну і добру дівчинку, а вона, слухаючи це, лише посміхалася.
Виявилося, коли один із чоловіків виходив з машини, у нього впав гаманець, а він не помітив і пішов у справах. Але моя дочка це помітила, підняла гаманець, і повернула чоловікові, за що той і вручив їй невелику су му як подяку. Адже дочка могла просто взяти гроші собі, але вирішила вчинити по-людськи. Ох, як ми пишаємося нею, як пишаємось!
