У нас з моїм чоловіком все було, як в казці – цукерково-букетний період, милі побачення, таємні ночівлі, нічні втечі з дому, листівки, записочки, визнання по телефону і в житті… Коли ми офіційно стали чоловіком і дружиною, я вирішила, що потрібно підтримати «ідеальність» наших відносин і замість книжки з казками вибрала в якості реверансу модненький журнал. Я зустрічала чоловіка з проханнями зняти взуття, помити руки, переодягнутися і завітати до столу з урочистою вечерею. Я сервірувала стіл за всіма правилами етикету, готувала кожен день нові страви, не забувала про ніж з виделкою, який потрібно було тримати в правій руці, поки ліва була зайнята вилочкою.
Апофеозом всього вечора була я в миленькому фартусі білосніжно білого кольору, з локонами і легким макіяжем з акцентом на червоні губи. Не життя, а реклама майонезу! Для мене це виглядало ідеально, і я думала, що це все – саме те, чого потребує мій чоловік. Одного разу чоловік подзвонив мені, щоб я саме в домашньому одязі вийшла на наш майданчик. Тоді він схопив мене за руку і потягнув з собою в машину. Той день змінив моє життя і всі мої поняття про нього.
Чоловік відвіз мене в ліс, де ми посмажили дешеві сосиски і зачерствілий хліб на багатті. Так смачно я вже кілька місяців не їла. Тоді він сказав мені, що він одружився на мені по любові, і ніякі вигадані ідеали в нашій історії не мають місця. Після цього ми залишили етикет і світські бесіди королям і королевам. Нам важливий комфорт у від носинах, але, коли після наших королівських вечерь я кілька годин мила і полірувала келихи і тарілки, змивала макіяж і заготовляла все на наступний день, ні комфорту, ні романтиці місця не залишалося. У той період ми були хорошими сусідами, але ніяк не kоханцями.
