Баба Ніна жила сама у селі. Діти з онуками жили далеко та приїжджали рідко. Тихий скрип дверей змусив її здригнутися. -Ніна, Ти вдома? Цей голос вона ніколи не забуде. Вона вийшла на кухню та закричала. -Чого приперлася? Ось у кого совісті немає. Іди звідси, роз лучниця. Батька у трьох дітей забрала і регоче ще, – злісно кричала Ніна. Але гостя тільки посміхнулася і безцеремонно вмостилася на стільчик. Таня раптом заnлакала. – Ніно, я не сва ритись прийшла, а пробачення в тебе за все попросити. Я назавжди приїхала. Ослабла я сильно.
До батюшки до церкви пішла на сповідь. Все розповіла. А він мені, проси вибачення, дочко моя, у всіх кому щось завдала. Ось до тебе першою прийшла. Тоді Ніна задала питання, яке найбільше мучило її. -За що ти це зробила? -Не повіриш, із заздрощів, – задумливо відповіла Таня. – У молодості ти завжди була одягнена красиво, не так як я. А коли ти за Степана вийшла заміж… прямо, як лялечка. А я все одна була. Від туги тоді до міста поїхала. Ви зі Степаном такі щасливі були, троє синів, усе гаразд.
І така мене образа взяла. Він і поїхав зі мною від со рому, перед тобою та дітьми. Сказати, що ми були щасливі, не скажу. Звикли, напевно, один до одного. Ось і прошу тебе прощення. Але Ніна не змогла пробачити. Через стільки років вона все ще була скривджена на неї та на чоловіка. Таня зрозуміла, що немає сенсу залишатися і вирішила піти. Але надворі була ніч, і їхати їй не було куди. Ніні стало шкода kолишню подругу, і вона запропонувала Тані переночувати в неї. Вранці Ніна напекла млинців і пішла будити гостю свою несподівану. Та Тані вже не стало. Таня все підготувала. У сумці лежали новий одяг, гроші. І записка: -Ніночка, поклади мене поряд з рідними. Ніна все організувала, як треба.
