Лідія Михайлівна чекала сина, сидячи за столом. Він повинен був повернутися з хвилини на хвилину. Федір був відмінним хлопцем. Він кілька місяців назад ще працював у місті, накопичив грошей і повернувся в рідне село. Вирішив не витрачати гроші даремно, а купити трактор – вкластися в майбутнє, так би мовити. Хлопець і заробляв добре, і виглядав привабливо, і відрізнявся розумом, і манерами, але все ж не виходило у нього з протилежною статтю. За столом мати поставила сину питання з тонким натяком: – А ти знав, твій друг, Саша, одружується через місяць. – Знаю, я буду свідком, – Федір наминав мамині пиріжки за обидві щоки. – Синку, а ти… ти не замислюєшся про дружину? Я ж так не встигну з онуками поняньчитися…
– Мам, думаєш, я не хочу? Дівчат фальшивих багато в наш час. Складно зрозуміти відразу, дівчина гідна, або фальшива. – Та годі тобі… сказав так сказав. Головне, щоб вона господарською була. – Мені господарська не потрібна, мені потрібна така, щоб… ось в РАГС погодилася б на тракторі їхати. Щоб вона не ганялася за порожньою пишністю. Розумієш, мамо? – очі Федіра навіть заблищали. Лідія Михайлівна розвела руками. Федір нічого від весілля не очікував. Він знав, що подружкою нереченої буде міська фіфа, і думав, вони навіть не подружаться. До речі, в якості весільного подарунка Федір вибрав пральну машину, ну, щоб міські гості не взяли його за якогось селюка. До речі про гостей.
Федір з Лізою, так звали подругу нареченої, відразу сподобалися один одному. Вони розговорилися на весіллі, Ліза здалася хлопцю дуже цікавою і розумною дівчиною. Після весілля Ліза залишилася у родичів на тиждень. Вони з Федьою кожен день бачились біля річки, гуляли разом, і тільки ввечері розходилися по домівках. Ось, настав час від’їзду Лізи. Федір ходив сам не свій, на ньому не було обличчя, і його мати це помітила. – Якщо ти її любиш, і точно знаєш, що ви підходите один одному – потрібно зробити їй пропозицію, сину. Федір довго ламався. Він боявся відмови, але все ж нарвав квітів по дорозі і пішов до річки – на (як він думав) останню зустріч з Лізою. – Ліза, ти станеш моєю дружиною? – запитав він з явним острахом в очах.
– Як там порядні дівчата говорять? – посміхнулася Ліза, – я подумаю? А хоча, знаєш, я не хочу думати, адже я тебе люблю і бою ся втра тити. Я згодна! З цими словами Ліза кинулася в обійми коханого. – А ти не боїшся сільського життя? Поїдемо в РАГС на тракторі? – Хоч на курях верхи! Я люблю сільське життя. Мені некомфортно в місті, якщо чесно. Давно хотіла сюди переїхати… Вже через місяць молоді зіграли таке весілля, про яке говорили ще довго. Лідія Михайлівна досі не може натішитися вибору сина!
