У мене двоє дорослих та одружених синів, які байдужі до мене та моїх проблем. Мій покійний чоловік Петро завжди був поряд зі мною, і ми жили комфортно у нашій трикімнатній квартирі. Він був досвідченим будівельником та допомагав нашим синам будувати власні будинки. Однак після його раптової смерті я опинилася у тяжкому емоційному та фінансовому становищі.
Мені не було до кого звернутися, адже мої сини та невістки були байдужі до мого горя. Вони ніколи не пропонували взяти мене до себе або допомогти мені матеріально, незважаючи на всю підтримку, яку я їм надавала протягом багатьох років. Спочатку я покладалася на свої заощадження, але коли вони закінчилися, то я не могла навіть сплатити рахунки за комунальні послуги. Мої сини зрештою запропонували мені як рішення продати свою велику квартиру та купити меншу.
Я відмовилася, тому що квартира зберігала дуже багато спогадів про мого чоловіка. Від розпачу я вирішила поїхати до сестри до Італії, де стала доглядати літню жінку. Робота була складною, але вона добре оплачувалася, і це давало мені відчуття мети та надії. Незважаючи на мою відстороненість від сім’ї, мої сини, як і раніше, пов’язувалися зі мною, сподіваючись на фінансову підтримку. Але я щоразу відмовляла, бо на власному досвіді переконалася, що їх цікавлять тільки мої гроші. Я прийняла правду про ставлення моїх синів до мене і тепер пріоритетом для мене є турбота про себе. Вони вже дорослі – і настав час їм самим заробляти собі.
