Олена, мати Ірини, останнім часом стала нес терпною. Вони втрьох жили з вітчимом Миколою. Старший брат Ірини, Петро, давним-давно поїхав із дому і не планував повертатися. Вітчим ставився до дітей однаково і любив Іру та її брата так само сильно, як свою рідну дочку. Проте матері не подобалися старші діти. Коли нар одилася Іра, їхнього батька не стало, і вони жили бідно, поки не з’явився Микола. Тоді Ірі було 4 роки. З його появою життя налаrодилося, а будинок став затишним. У певний момент Миколі довелося багато працювати, щоб роздобути гроші на процедури для своєї доньки.
Відтепер Іра з братом були надані самі собі. Усі домашні обов’язки плавно перейшли до Іри та її брата. Олена часто сварилася з ними, і вони не мали часу вчитися і робити все по господарству. Брат Іри влаштувався на завод у місті, одружився, залишивши тепер усе домашнє господарство на плечах Ірини. Олена весь час була незадоволена, а Ірі не вистачало часу на особисте життя. Коли Миколай вирішив поговорити зі своєю дружиною з цього приводу, вона відразу почала кричати на всіх. Він махнув рукою і пішов, але не забув про свою падчерку.
Він вибрав момент, коли дружини не було вдома, і сказав Ірі, щоб вона не слухала маму – і що їй треба вчитися. Микола дав Ірі грошей і пообіцяв надіслати їй ще пізніше. Минули роки, Іра вийшла заміж, народила дітей. Коли діти Іри виросли, Микола постійно спілкувався з ними телефоном. Мама Іри приїхала до них якось у гості, але не змогла пробути там довго.
Вона бур чала на дітей, і постійно лая лася на доньку. Якось сусідка Наталя вийшла у двір і помітила, що світла у вікнах Олени не видно вже другий день. Вона пішла провідати Олену – і виявила, що та померла. Після відходу дружини Микола відремонтував будинок і нарешті привів усе до ладу. Він зробив новий паркан і взяв щеня у сусіда. Ірина та її чоловік часто приїжджали у гості та завжди дивувалися, наскільки затишним став будинок.
