Я вийшла заміж вісімнадцять років тому, і за цей час у моїй родині траплялося всяке, але все одно в пам’яті залишилися тільки гарні моменти. Мій чоловік Сашко працював у місцевого фермера, і його часто не було вдома через роботу. У нас наро дилися дві прекрасні дочки, і я постійно присвячувала весь час сім’ї. Цього року наша молодша донька закінчила школу. Поки мої дочки були молодші, я не відчувала себе самотньою, але коли вони вже проводили більше часу далеко від дому, мені стало сумно.
Така сама ситуація була наприкінці минулого літа. Доньки мали своє життя, а чоловік мав перельоти за перельотами через роботу, тому ми могли розмовляти лише кілька хвилин на день. Коли одного разу подруга зателефонувала і запросила мене на море на кілька днів, я погодилася одразу. За два дні до від’їзду стався виnадок, який змінив моє життя. Мені захотілося морозива, тож я пішла до найближчої крамниці, де зустріла дівчину, яка забула вдома гроші. Я куnила їй морозиво, а вона подякувала мені та запросила до себе додому, щоб повернути гроші. Але коли я підійшла до будинку, двері мені відчинив мій чоловік і ще й вилаяв мене.
– Ти ж поїхала до своєї матері, – промимрив він. — Ти неуважно слухав мене, — сказала я йому, — тепер ти сам поясниш своїм дочкам, що ти наробив. Я більше не повернуся додому! Я ледве стримувала сльози, коли бігла до подруги, перед очима були картини з нашого сімейного життя. Я не знала, що мені робити, але єдине, в чому я була впевнена, це в тому, що я не повернуся до зрадника. Моя подруга підтримувала мене, доnомагала з роботою та житлом, а мої діти ставилися до мого вибору з розумінням. Однак вони відмовилися жити зі мною і сказали, що не дадуть kоханці батька спокою. Вони приїжджають до мене на відпочинок і чоловік зробив кілька спроб поговорити, але я не хочу цього робити. Нехай він живе так, як знає, у мене своє життя, у нього – своє.
