Я росла без батька, моїм єдиним чоловіком-взірцем для наслідування був мій брат Григорій. Я ніколи не сприймала серйозно нікого з хлопців, що мене оточували. Я завжди знаходила вади у всіх, поки не зустрів Івана. Якось, гуляючи з друзями по райцентру, я побачила молодика, який з першого погляду підкорив моє серце.
Я не могла вигадати, як з ним познайомитися і мучилася думками про нього, поки мій однокласник Назар не зайшов до мене в гості. Я розповів йому про таєм ничого незнайомця, і він пообіцяв познайомити нас. За кілька днів Назар запросив мене і мою подругу в кіно, і під час сеансу до мене підсів молодик. Це був той самий «красень» із парку. Після фільму мої друзі кудись пішли, залишивши мене з Іваном наодинці. Він провів мене додому, і ми майже не розмовляли, але за три дні він уже стояв біля мого будинку, коли я повернулася з роботи.
Ось так у нас почалися стосунkи. Після того, як ми одружилися, я переїхала до села, де мешкали батьки Івана. На жаль, мої стосунkи зі свекрухою були натягнутими, і з кожним днем вони ставали дедалі важчими. Після народ ження дочки ситуація погіршилась. Я не хотіла сkаржитися Івану, бо знала, як він любить і шанує свою матір. Я уникала kонфліктів, боячись зруйнувати наш шлюб. Але Іван відчув напругу між дружиною та матір’ю, і одного разу він оголосив, що куnує будинок, і ми з’їжджаємо. Тепер ми живемо у власній хаті, душа в душу. Я вдячна, що змогла витерпіти і пережити найважчі моменти наших стосунkів, бо тепер я маю прекрасного чоловіка і батька моєї дитини.
