За стіл до Ліди безцеремонно підсіла знайома. Дівчина здивовано глянула на Аллу. – Бачила я вчора твого, до ювелірної крамниці заходив. А я й за ним. Близько, звичайно, підходити не стала, але чітко бачила коробочку. -Вибач, але ти помилилася, – натягнуто посміхнулася вона. Ліда встала з-за столу і поспішила вийти з маленького кафе.
Вона приходила до цього кафе лише тоді, коли було мало людей. Їй дуже хотілося хоч десять хвилин провести в тиші. Але цього разу не вийшло. Місцева пліткарка, готова вхопитися за незначну дрібницю і роздмухати її до величезних масштабів. Вона казала всім, що чоловік Ліди їй зрад жує. Збоку вона здавалася спокійною. Вона знала, що чоловік її любить. У них росте чудовий син. Через ці постійні плітки, у Ліди виникли сумніви. Адже якщо кажуть, то щось є. Це за сторонніх вона могла так впевнено говорити, що все в них у родині добре, але собі брехати навіщо?
Максим справді прийшов учора ближче до восьмої вечора, виправдовуючись, що мав багато роботи. Ліда вийшла з ліфта, підійшла до квартири та відчинила двері своїм ключем. Вона роззулася і швидkо побіrла до кімнати. Там нікого не було. Раптом на журнальному столику вона побачила якийсь великий конверт. Ліда застигла на місці. Вона, хвилю ючись, відчинила конверт. У листі було написано, що чоловік поїхав до своєї kоханки. Ліда не вірила своїм очам. Виявилося, що всі ці плітки були правдою. Після цього вона більше ніколи не бачила свого чоловіка.
