Ганна зайшла до батьківського дому, гукнула мати, але та не відповідала. Пройшовши до квартири, Ганна зрозуміла, що вдома нікого немає. Їй потрібне було свідоцтво про народ ження, і вона зайшла до батьківської спальні. З першого ящика комода вона дістала всі документи та розкидала їх, щоб знайти потрібне. У документах вона знайшла свідоцтво про смер ть. А посвідчення було на її ім’я. Вона нічого не зрозуміла. А потім поряд побачила свідоцтво про уси новлення. Вона вже забула для чого приходила. Застигла з цими паперами і нічого не розуміла . Вона сиділа на підлозі з розкиданими паперами і згадувала, як вони поїхали в гості до бабусі до сусіднього міста.
Їй тоді було років 4-5. Там вона була вперше. Бабуся ця почала кричати на них, сказала, що дівчинку не визнає, і щоб ми їхали назад. Вона тоді так і не зрозуміла поведінки цієї жінки. Увійшовши до будинку, мати побачила Ганну, що сиділа на підлозі. Побачивши розкидані папери, мама зрозуміла, що дочка дізналася про все. Найголовніший секрет їхньої родини розкритий. -Ганно, давай поговоримо, – сказала мама. -Про що? Про те, що мене вдочерили? Я вже доросла, це переживу. Але навіщо ви від мене приховували стільки років? І чому мене назвали ім’ям покійної дочки? -Ми з твоїм татом дуже тяжко переживали втра ту нашої дочки. Ми були на межі роз лучення. Сімейний психолог нам порадив удочерити дитину, щоб урятувати сім’ю. -Це не пояснює те, що ім’я ви не змінили. -Але ми дуже су мували за нашою дочкою.
А ти була на неї дуже схожа. – Вона напевно любила танцювати та малювати, – сказала тужливо Ганна. -Так, дуже, – відповіла мати, навіть не відчуваючи біль Ганни. Ганну завжди тягали по танцях та гуртках з малювання, хоча вона ненавиділа і те, й інше. А від неї вимагали результатів. Її одягали в рожеві сукні, які вона ненавиділа. -Ми тебе виховали, дали відмінну освіту. У чому ти зараз нас дорікаєш? Так, я трохи перегнула ціпок, намагаючись через тебе відродити втрачену дочку. Але завдяки нам у тебе зараз гарне життя! -Гарне життя. Можливо. Та тільки це не моє життя! Я хотіла піти на карате, ви мене водили на танці. Я хотіла гуляти хоч іноді, а ви водили мене на малювання, яке в мене ніколи не виходило, а ви від мене вимагали. Тепер Ганна багато розуміла. У тому числі й те, чому батьки, щоразу розчаровуючись у результатах, наполягали на nродовженні занять у секціях. Адже це було те, чим хотіла займатися їхня Анечка…
