Сьогоднішній день був особливим для Олі. У них із чоловіком була п’ята річниця. Працювала вона у невеликому жіночому колективі, всі дівчатка вже були в курсі їхніх сімейних традицій. Цього місяця до них у колектив влаштувалась Віра, тому з самого ранку дівчинки причепилися до неї, просили і Вірі розповісти історію появи традиції із гвоздиками. Ольга спочатку відмахувалася, але потім таки погодилася. Оля народилася на селі, як і більшість, вона прагнула переїхати до міста. У селі перспектив мало. Із самого дитинства вона мріяла стати юристом. Уява вже малювала успішне майбутнє. Вона вже приміряла образ успішного спеціаліста. Поїхала на вступні іспити, впевнена, що все вийде. Але все пішло не за планом. На іспиті вона перенервувала, тому роботу написала поrано.
Вона набрала вступний бал, але все одно не пройшла, адже конкуренція була надто великою. Батьки звали назад, радили до коледжу вступити, але Оля не мала наміру здаватися. Вона влаштувалась у квітковий магазин, працювала два дні, а інші два дні старанно вчилася, щоб перездати наступного року. Одного разу вона помітила високого хлопця у формі, він задумливо зупинився і квіти розглядав краєм ока через вітрину і на Олю дивився. Через хвилин двадцять їй набридло грати в глядки, і вона, відчинивши двері, запитала: -Доброго дня, я можу вам чимось допомогти? Хлопець невпевнено кивнув головою. -Квіти потрібні? — Так, але я не певен, що в мене вистачить грошей. Запанувала незручна пауза, потім Оля запросила його всередину магазину.
Виявилось, що він терміновик, приїхав у відпустку дівчину побачити, живе поблизу. Наявність дівчини не заважала йому розглядати Олю. З першого погляду він чомусь справив на Олю сильне враження. — А квіти вибрав? Хлопець показав на гвоздики. Оля витягла три квітки, гарно зв’язала синьою стрічкою і простягла хлопцю, відмовившись брати гроші. Він, бентежачись, таки прийняв букет. Оля задумливо проводила його поглядом. Вона дуже здивувалася, коли хлопець повернувся через двадцять хвилин, сильно червоніючи, простяг їй букет. — Це вам! І квапливо пішов. Три дні Оля не могла викинути симпатичного хлопця із голови. Їй було цікаво, що пішло не так з дівчиною. У душі вона мріяла про ще одну зустріч з ним.
Вона мимоволі постійно шукала його серед перехожих. Потім наважилася на відчайдушний крок. Забрала всі вази з квітами перед магазином, залишила лише одну з трьома гвоздиками. Вона дуже ризикувала, господиня могла дізнатися і лая ти, але це вже її не хви лювало. План спрацював. Через п’ять днів, коли Оля вже зневірилася зустріти хлопця, вона знайшла його біля вази з трьома гвоздиками. Коли їхні погляди зустрілися, все стало на свої місця, слова були зайві. Закінчивши розповідь, Оля ковтнула каву. Віра сиділа і не рухалася, обличчя помітно зблідло. — Він прийшов із трьома гвоздиками радісний, а в мене з’явився тоді вже інший. Я не дочекалася … — прошепотіла Віра.
