Ми куnили квартиру, яка не вимагала ремонту та практично відразу ж в’їхали до неї. Пошуміли день, коли розставляли меблі і все. Більше ніяких незручностей сусідам не було. Тому ми були здивовані, коли на третій день вранці, йдучи на роботу, перед своїми дверима, побачили акуратну купку сміття. Очевидно, що її принесли совочком і висипали. Ми подумали, що nсихи живуть у будь-якому під’їзді. Прибрали все і вирушили на роботу. Наступного ранку історія зі сміттям повторилася.
Зрозуміло, що це починало дратувати. На третій день, крім сміття перед дверима, до самих дверей була приколота записка з одним словом: “Свині!” . Це вже не лізло в жодні ворота. Ми поводимося акуратно, в під’їзді не смітимо. Чому нас ображають? Вийшовши з під’їзду і чекаючи, поки двигун машини розігріється, ми з чоловіком голосно і обурено обговорювали пригоду. Недалеко від нас вигулювала свого собаку якась стара. – А треба під’їзд мити. Поводитеся як свині ось отримали, влізла вона в нашу розмову. – Але чому нас ніхто не попередив? – Здивувалася я. – Тому що ніхто не зобов’язаний бігати за вами та попереджати! – заявила стара.
– Ну так, вам простіше кривитися! – обурився чоловік. – Не можна було відразу ж написати записку: “Зайдіть у таку квартиру”?! Стара на це тільки чмихнула… Того ж вечора, дізнавшись від сусідів, хто в під’їзді старший (нас поправили: “не старший, а головний”) ми зайшли у вказану квартиру. Ним виявилася та сама стара з собакою. Вона нам розповіла і про суботники, і про графік прибирання поверхів, і про інші правила проживання у під’їзді. Нічого такого хитромудрого. Поговорили хвилин п’ятнадцять, і ми повернулися до себе. Не розумію, невже так важко було спочатку поговорити, потім лише, якби виникла потреба, вдаватися до жорстких заходів?!
