Мешканці великих міст зрозуміють мене. Дуже складно буває досягти місця в дитячому садочку, а для мене це було дуже важливо. Я хотіла, щоб дочка рано навчилася комунікувати з різними дітьми, зважати на різні думки, вчитися взаємодіяти з іншими людьми крім своєї сім’ї. На це місце в садку ми чекали дуже довго, і через кілька місяців очікувань нарешті дочекалися. Коли дочка нарешті пішла в садок, я змогла зітхнути з полегшенням, проте рано було ще радіти. Попереду був один із найгірших періодів у моєму житті.
Донька хво ріла 90% часу перебування в садочку. Як тільки я її ставила на ноги і відправляла в садок, вона поверталася знову з хво рим горлом і сопельками. Якось я вирішила на місці дізнатися, чому всі діти так часто хво ріють, адже багато матусь із нашої групи скаржилися на те, що їхні діти дуже часто хво ріють, і мамам постійно доводиться брати ліkарняні, щоб доглядати малюків. Тоді я увійшла прямо в садок, і в мене щелепа відвисла від побаченого: діти спали в кімнаті, де всі вікна були навстіж відчинені.
Там був такий холод, що я навіть не наважилася зняти пуховик. Дітки лише прокидалися. Вікна були відчинені. Виховательки провітрювали кімнату, а самі головне були одягнені так, що їм цей холод навіть подобався. Зазначу, що надворі була зима, rрудень місяць. Я так роз лютилася, що накатала скаргу на виховательок, і невдовзі деяких з них навіть звільнили. Я нізащо не шkодую. Головне, донька вже не хво ріє, а то я її не гартувати відправляла в садок, чи знаєте.
