Взаємини із сім’єю у мене завжди складалися не дуже добре. Мене виховували на кшталт «це не можна, те не можна», «що подумають люди?» З самого дитинства я мріяла якнайшвидше вирости, стати самостійною і жити тим життям, яким хочу. Після школи мені вдалося вступити в бажаний інститут і поїхати до гуртожитку.
Ось тут і почалося справжнє життя, нарешті я мала можливість робити те, що я хочу, і ні в чому собі не відмовляти. Але я ніколи не забувала про навчання, адже розуміла, що розраховувати мені нема на кого. Після інституту я зустріла Вадима, і ми одружилися. Він чоловік моєї мрії! Ми з ним стали мріяти про сімейне гніздечко та відкладати гроші на поkупку квартири.
Через чотири роки ми досягли своєї мети, тепер маємо двокімнатну квартиру в хорошому районі. Два дні довелося зустрічати родичів, усім дуже сподобалось наше житло. Чесно кажучи, мені було трохи ніяково через поведінку своєї рідні, вони якось нетактовно все розглядали. Але у некультурності всіх переплюнула моя сестра. За тиждень вона прийшла з валізами і з порога заявила: -Я житиму у вас, поки не знайду такого ж доброго чоловіка, як твій! Ми з Вадимом переглянулись. Коли Ірі вказали на двері, вона дуже образилася, тепер усім поспіль сkаржиться, що я жа хлива сестра.
