Зараз мені 38, я живу одна в квартирі, яка дісталася мені від батьків. Їх не стало давно, і з того часу я залишилася зовсім одна, і мені здається, в такій самоті я зустріну старість. Проблема в тому, що я не бажаю бачити жодного чоловіка у цьому будинку. Мої батьки дуже любили одне одного. Вони служили для мене ідеалом сімейної пари, адже тато ставився до мами так, як закоханий юнак, а мама кокетувала, як 18-річна дівчинка. Я не ганялася за ідеалом, але мої стосунки були просто жахливими. Кожне наступне ставлення било рекорди минулого за ступенем огидності.
Перші мої стосунки розпочалися, коли мені було 23. Тоді тата вже як 3 роки з нами не було. Вадим був вихідцем із багатодітної родини. Вони всією сім’єю жили в тісній двійці, а в нього ще дві сестри… Мама тоді ненароком натякнула мені, що Вадим мені не пара, адже він планував жити після весілля у нас, а мама була проти цього. Вадим планував закінчити універ із червоним дипломом, тому працювати він не збирався, а я не хотіла ризикувати і просто розлучилася з ним. Я знаю, що він зараз живе небідно, і розумію, що на місці його дружини могла бути я. Другі стосунки я завела аж у 31.
Чоловік був вже одного разу розлучено, і свій будинок він залишив дружині з донькою та ще й аліменти платив. Він теж збирався переїхати до мене після весілля, пообіцявши, що незабаром він назбирає на свою квартиру, проте я й у це не повірила. Ось я й залишилася сама. Подруги всіляко роблять спроби познайомити мене з їхніми неодруженими друзями, але я вважаю, що доля сама повинна звести мене з тим самим… і я покірно чекаю.
