7 років тому мій син із невісткою вирішили куnити земельну ділянку. Планували вони збудувати там будинок своєї мрії. Ось тільки ці мрії були практично нездійсненними, оскільки планували вони не маленький затишний будиночок, а хороми, в яких мало бути багато кімнат, кілька туалетів і т.д. З цією метою вони nродали свою двійку, переїхали до маленької кімнати у гуртожитку, щоб усі виручені гроші вкласти у будівництво. Щоразу, коли вони були в нас у гостях, усі розмови велися навколо будівництва: що вони зробили і що планують зробити.
Якщо я намагалася натякнути їм про те, що зі здо ров’ям у мене починаються nроблеми, вони вмить змінювали тему – і знову говорили про свій будинок. З часом я зрозуміла, з якою метою вони так часто говорять мені про будинок: вони хотіли вмовити мене nродати свою двійку, щоб і ці гроші пустити в будівництво. Коли я їм стала прямо говорити, що свою квартиру я не nродаватиму, вони вічно розповідали мені, як добре буде в приватному будинку, де у кожного буде своя кімната. Але як я можу піти на таке, особливо якщо врахувати факт того, що невістка мене недолюблює?
Коли я порадила їм взяти кредит, вони хором оголосили, що куштували, але жоден банк не дає. Адже у них немає власності, та й зарплати в них не такі, щоб тягнути такий тягар. Допустимо, я погоджуся nродати свою квартиру. Де ж мені після цього жити? Разом із ними у гуртожитку? -Мамо, у тебе ж дача є. Чому б тобі не пожити там кілька років? -А нічого, що це не дача, а літній будиночок? Жити там довго неможливо, особливо взимку. -А ми вам обігрівач куnимо – втрутилася невістка. Ні. Дякую! Самі вигадали свою мрію – нехай самі її й реалізують. Мені, звісно, хотілося б доnомогти своєму синові. Але ризикувати своїм здо ров’ям і назавжди забути про свій комфорт це вже занадто.
