Мені 50 років. Півстоліття мого життя промайнули переді мною, як одна мить. Різне було в моєму житті; і горе, і щастя, і радість, і розчарування. Але найбільше там було служіння іншим. Батьки мої завжди важко працювали, тому я була змушена стежити за молодшим братом і господарювати. А господарство було в нас дуже велике, бо на селі так майже у всіх. А потім я заміж вийшла за однокласника в тому ж селі, з’явилися у нас діти, на мені були всі клопоти по дому та догляд за дітьми.
Усі двадцять років нашого з чоловіком спільного життя Мишко працював закордоном. Більшу частину року був на заробітках. І нехай ми нічого не потребували, я все сімейне життя була позбавлена любові і чоловічої турботи. П’ять років тому мого чоловіка не стало. Діти у нас давно дорослі. І син, і донька живуть у місті. Цього року в мене з’явиться перший онук.
Я думала, що моє життя наближається до свого закату, що нічого цікавого вже зі мною статися не може. Але одного разу моя подруга витягла мене на виставу в місті. Показували мою улюблену постановку. Там я познайомилася із дуже цікавим чоловіком. Олександр мій ровесник. Ми обмінялися того дня номерами і почали часто спілкуватися по телефону. Ми живемо разом уже півроку. З ним я зрозуміла, що таке жити для себе та радіти життю. Ми багато гуляємо, ходимо в кафе, на виставки та вистави. Діти ставляться з нерозумінням про всі зміни в мені.
