Ще з дня нашого знайомства моя свекруха мала огидну звичку приходити до мене без попиту. Тобто саме до мене, не просто до нас додому, а до мене на роботу, зі мною на поkупки, та й додому, звичайно. Вона це робила протягом чотирьох років, але її приходи все одно залишалися для нас все більш раптовими. Ми з чоловіком пробували попросити її просто не робити цього, або попереджати перед візитом, як усі нормальні люди, які поважають особистий простір інших.
На кілька днів свекруха ображалася, говорила, мовляв, її рідні діти не хочуть її бачити, а через день знову без попиту приходила до нас. У результаті мій чоловік від безвиході вигадав геніальну ідею. Одного дня свекруха вкотре прийшла до нас додому. Вона не виявила вдома нас, лише дітей, які rрали на підлозі. Того дня свекруха сиділа у вітальні і няньчилась з дітьми, чекаючи нас із чоловіком.
Ось тільки ми саме перед її приходом спеціально пішли з дому, прогулялися трохи набережною, пройшлися ресторанами і дуже приємно провели вечір, ніби ми тільки недавно заkохалися і почали зустрічатися. А весь цей час свекруха так старан но няньчилась з нашими неслухняними капризулями, що виснажилась, і тепер вона боїться приходити до нас додому, не давши про це знати заздалегідь. Мало, ми вирішимо на острови зганяти, поки вона сидітиме з нашими дітьми. Ось так ми з чоловіком вирішили nроблемку зі свекрухою. А так ми один одного дуже любимо, звичайно, але любити краще виходить на відстані.
