У мене ідеальні свекри. Шкода, що я це усвідомила трохи пізно. Взагалі, зі свекрами мало говорила, не цікавилася їхнім життям, лише відповідала на їхні запитання і все, вони мені здавалися звичайнісінькими людьми, я не бачила, як вони добре ставилися до мене, і помилково вважала, що у них особливих почуттів до мене немає як і в мене до них, втім.
Познайомилися ми добре, я розповіла про себе, вони відповіли, що дуже раді, що саме мене їхній син привів із ними познайомити. Знайомство пройшло дуже добре, але якісь від носини у нас не склалися, на доброму слові ми розійшлися. За кілька місяців після весілля ми з чоловіком переїхали жити до Польщі. Завжди про це мріяли і ось нарешті здійснили мрію. Там нам жилося дуже комфортно: місце тихе, спокійне – те, що нам треба. І ось цікава історія трапилася там.
Після переїзду, найбільше я сумувала лише за однією річчю. І це борщ! Справа в тому, що, як би со ромно не було зізнаватись, я не вмію варити борщі; він у мене виходить якийсь зовсім несмачний. Про це дізнався мій чоловік, я ще трохи похнюпилась і забула. Що ж сталося за кілька днів? Зовсім несподівано до нас прилетіли літаком свекри, приїхали до нас додому, і з порога, найперше, що вони зробили, це посадили мене за стіл на кухні і поклали переді мною величезну тарілку борщу, неймовірно смачного. Я їла і nлакала, і весь день обіймала свекруху, адже вона цього дня стала по-справжньому моєю другою мамою.
