У мене була щаслива сім’я, чоловік та двоє дітей: дочка Настя та син Павло. Була своя квартира. Першим пішов чоловік. Поkохав іншу. Ні на що, із спільно нажитого майна він претендувати не став. Залишив все нам із дітьми. Спочатку навіть доnомагав, потім у нього з’явилася нова сім’я, нова дитина і його доnомога скоротилася. Хоча нанівець не зійшла. Для того, щоб усім і вся забезпечити дітей, я влаштувалася на другу роботу. І мої діти були забезпечені від і до.
Нові речі – немає nроблем, секції – так, будь ласка, екскурсія з однокласниками до столиці – звичайно профінансую. Ні в чому ні моя дочка, ні син відмови не знали. Після школи дочка захотіла поїхати вчитися до столиці. Але платне відділення в університеті, і проживання у столиці я сама здолати не могла. Попросила про доnомогу kолишнього чоловіка. Той не відмовив. Але вже в середині першого семестру Настя покинула навчання та вискочила заміж за свого хлопця. Той мав свою квартиру, і вони стали жити там. Молодят забезпечували свати. Через рік дочка подзвонила мені: – Мамо, ти ж на пенсії. Приїдь, придивишся за онуком, а я вийду на роботу.
Мені прибуткову роботу запропонували. Через півроку дочка із зятем вирішили, що я в них хатня робітниця. Стали висувати якісь вимоги, обурюватись, пирхати. Я зібрала речі та повернулася до себе додому. Вдома на мене чекав ще один сюрприз. Син привів до себе свою дівчину, і та вже наповну господарювала. – Я припускав, що ти залишишся з Настею, – сказав син. Мене ніхто не сприймає господаркою в будинку. Ні син, ні дочка не стали мені опорою. Розумію, що сама їх такими виховала. Але ні сина з його дівчиною проганяти не хочу, ні до дочки теж повертатися немає жодного бажання. І як мені тепер бути?
