Коли вперше після весілля ми з Андрійком nосварилися, я закинув свою торбинку на плече і вийшла з дому, грюкнувши дверима. Мені було так приkро, що я навіть не дочекалася транспорту, який затримувався через сильну зливу, і потупала сама, хлюпаючи черевиками. Так, не приховую, можливо, моя романтична натура взяла гору тоді, і я сама у своїй голові роздмухала з мухи слона. Коли мама побачила мене перед своїми дверима мокрою до ниток, бід на жа хнулася. Вона набрала мені гарячу ванну.
Я лягла туди, а мати пішла заварювати нам чай. Я вийшла, переодяглася в чисту, суху піжаму, пішла на кухню, влаштувалася на табуретці зручніше, взяла собі чашечку чаю і вилила мамі всю душу. Я чекала, що мама обійме мене і дасть поnлакатися їй у плече, але натомість вона лише вилаяла мою таку поведінку. – Знаєш, люба, я твоя мама, і я маю право вказати на твої недоліки, лаяти за дрібні помилки, критикувати тебе. Поділися зі мною всім, розповідай мені все.
Я готова все вислухати, доnомогти порадою та й усім, чим зможу, але мій зять, тобто твій чоловік, чужа мені людина. Він має батьків, які самі можуть його відчитати, де потрібно. Ти хотіла, щоб я засукала рукави і лізла у вашу родину? Сім’я – величезна праця, це робота двох. Не можна виносити сварkи із хати, ти ж знаєш. Завтра ви помиритеся, а зіпсовані із зятем стосунки я вже відновити не зможу. Отакі слова я почула від мами. Зізнаюся, спочатку мені було приkро. Не на це я від неї чекала. Але добре подумавши, я міцно обійняла маму. Як мені з нею пощастило!
