-Все, не буду я більше з тобою жити! Набридло! Дід здивовано подивився на дружину, від обурення вона навіть розчервонілась. -Чому? -Ти старий, зовсім мене як жінку не цінуєш. Я молода і гідна любові. Ти навіть уваги на мене не обращаешь, весь день своїм городом зайнятий! -Люба, так нам же потрібно щось їсти. -Я все одно від тебе піду! -І куди підеш?
-Мало в селі гідних чоловіків? До Петра піду. Він людина гідна, освічена. До того ж молодший за мене на п’ять років. Впевнена, що йому без жінки дуже самотньо! Він гарно говорити вміє, вірші писати вміє! Микола з сумнівом дивився на дружину, яка рішуче попрямувала до будинку Петра. Микола важко зітхнув. Люба молодше його на тринадцять років.
Вона завжди була такою запальною. Миколай пішов у льох і приніс вишнівки, став готуватися до повернення розчарованою дружини. Дружина повернулася через півгодини з сумним обличчям. З’ясувалося, що Петру і одному добре живеться. Такого повороту Люба зовсім не чекала. -Ну що, вже повернулася? Ну не дуйся ти, давай вип’ємо, я для тебе тут закуски підготував… Люба засмучено сіла за стіл.
