Син чотири роки був відмінником. З першого класу я займалася з ним. Він добре справлявся з домашніми завданнями, а я лише доnомагала йому. Але в минулому навчальному році все змінилося. Програма різко стала дуже складною, син став не справлятися з нею. І виявилося, що вона і мені не по силу. Раніше я приходила додому з роботи і одночасно готуючи вечерю перевіряла уроки сина, а потім займалася своїми справами. А зараз мені доводиться до пізньої ночі сидіти з ним в дитячій і ламати голову.
Якщо я ще й вечерю встигаю готувати, стаю супермамою. Через деякий час чоловік, помітивши, що я не приділяю йому часу і уваги, став бурчати, мовляв син вже дорослий, може сам впоратися з домашкою, а ми повин ні тільки перевіряти. – Ти винна, тому що як тільки він пускає соплі, ти біжиш на доnомогу, робиш все за нього. У перший раз я не надала значення його словам, але, коли ми почали сва ритися з ним через це, я заявила, що, якщо я все так неправильно роблю, нехай він сам займеться уроками сина. Він же не тільки мій син. Він фиркнув, сказавши, що впевнений, що впорається. Але вже через три дні він почав кричати на сина, говорити, що він нічого не знає, не вміє.
А син ридав. – Ти взагалі в школу ходиш? На всі питання у тебе відповідь «не знаю». Все через тебе. Він звик маніпулювати тобою, а ти піддаєшся. Але такі фокуси зі мною не спрацюють! І у чоловіка виконання домашнього завдання з сином займало багато часу. До пізньої ночі він лаявся з сином, а той ридав. Так цілий рік ми по черзі робили з сином уроки. Літнім канікулам сина ми раділи більше, ніж він. Тоді ми з чоловіком практично перестали лаятися, жили мирно майже три місяці. Скоро вже новий навчальний рік, син переводиться в шостий клас. Я вже уявляю, яка там буде програма і боюся, що сварки знову почнуться. Чоловік нещодавно заявив, що цього року він бере відповідальність за підготовку уроків сина на себе. А я сильно переживаю: не хочу, щоб через це син став невротиком, адже чоловік налаштований рішуче, а його методи-жорсткі.
