Кирило і Андрій працювали за вахтовим принципом, приїхали сюди за грошима з одного міста. Познайомилися і стали тісно дружити. Одного разу до них прийшли новенькі. – Чуєш, там і жінки були в рядах цих новеньких, – сказав Кирило. – А нам-то яка різниця? Ми ж одружені, забув? – перебив його Андрій. – Та я не про це. Якщо жінки прийшли, значить, тут скоро побудують місто, – усміхнувся Кирило. Ввечері чоловіки сиділи, вечеряли, а до них підійшов чоловік, з вигляду старший за них, схоже, теж новенький.
– Здо рово, мужики, – сказав той, – я теж зварювальник, прийшов познайомитися. – Андрій! -Кирило! Приємно. Як довго працюєш? – 10 років на волі, 8 років на начальника, – відповів новенький. – Начальник? – перепитав Андрій. – Я зоні сидів, нещодавно ось вийшов. А ви чого, ніколи там не були? – Ми з законом дружимо, – відповів Кирило, але друг вирішив все ж таки розповісти про своє кримінальне минуле. – Я одного разу потрапив у міліцію через бійку. До нас з дівчиною якийсь хлопець пристав. А так все рівно. – Дитячі пустощі! – відповів новенький, – гаразд, мужики, я піду, завтра рано на роботу виходити. Коли новенький пішов, Андрій з Кирилом розговорилися.
– Слухай, я ж років 15 назад повертався додому… я тоді боксом займався… дивлюся – моя дівчина з якимось хлопцем ходить, посміхається. Я підходжу, питаю, мовляв, ти хто такий, і ось так і почалася бійка. За нами потім батьки приїхали… – розповів Кирило. – А дівчину виnадково не Інною звали? – Андрій округлив очі. – Гаврилюк? – здивувався Кирило. – Та сама! Ми, виявляється, з тобою більше 15 років знайомі… – Ось тобі на! А що ж з Інною стало, цікаво? – У неї таких, як ми штук 10-15 було. Я через тиждень побачив її перед школою в обнімку з іншим хлопцем. Вона ще так зарозуміло подивилася на мене… дияволиця. Ось так інцидент з минулого ще більше зблизив двох друзів.
