Я приїхала вчитися до столиці з райцентру. Після університету я влаштувалася працювати у фірму – ріелтором. Там і познайомилася з Артуром. Симпатичний хлопець, з грамотною мовою і іміджем ділової людини. Стали зустрічатися. Пристрасті у нас кипіли неабиякі і незабаром я заваrітніла. Повідомила kоханому при першій же зустрічі наодинці. Сподівалася, що він зрадіє. Але сталося з точністю до навпаки. Він почав кричати на мене: називав дурепою, яка бажає змінити престижну роботу на пелюшки; обзивав колгоспницею, яка мріє захапати його квартиру; кричав, що йому не потрібні діти.
– У цієї колгоспниці, на відміну від деяких, є вища освіта, – відповіла я і пішла. З бо лем у серці, але з гордо піднятою головою… Я звільнилася з фірми, перервала вагітність, потім знайшла іншу роботу і зосередилася на кар’єрі. Минуло сімнадцять років. За цей час я вийшла заміж, народила двох дівчаток, чоловік володіє своїм біз несом, я своїм. Живемо у власному будинку в передмісті столиці, але і у мене, і у чоловіка є свої квартири в столиці, де ми залишаємося переночувати, якщо затримуємося по роботі. Якось у мене зіпсувався механізм зливного бачка унітазу.
Я запросила Сантехніка знайшовши його по оголошенню. Чоловік, лисий, з пузом і сизим носом. Насилу, але я впізнала в ньому Артура. Коли зрозуміла, хто стоїть переді мною, сильно здивувалася. Він теж мене впізнав. Та це й не див но. Від тієї молоденької дурочки, заkоханої в нього по вуха, я зовні не дуже-то і відрізнялася. Фітнес і спа-салони дозволили мені зберегти красу. Я пригостила його чаєм, ми розговорилися. З фірми його вигнали за пристрасть до зеленого змія, жінкам невдаха не був потрібен, так і тягне своє існування. Я так само розповіла йому про своє життя, хоча і не про все. Вже йдучи, він мене запитав: – А ти щаслива? – Так. Дуже!
