Кілька років тому ми з моїм тоді ще хлопцем поїхали до його родичів, а точніше до тітки, яка жила біля моря. Тітка Влада тоді займалася своєю справою: вона здавала кімнати у своєму двоповерховому будиночку біля моря. Тільки жінці вже було важко справлятися з цим однією, адже вона вже не встигала упорядковувати кімнати після кожного гостя, а потік гостей у неї, я вам скажу, був нехилий. Загалом, ми подумали: у місті ми маємо роботу, так, але з пропозицією тітки ми могли попрацювати на себе.
Ми переїхали тоді до тітки, і вже за тиждень прийняли свого першого гостя, а точніше – моїх батьків, які перед відходом залишили нам гроші за проживання під скатертиною. – Ну, те ж ваша робота … як ми можемо по-іншому, – сказала мама вже телефоном. Потім вона розповіла про наш біз нес моїм родичам, але краще б вона цього не робила. Незабаром мені зателефонувала двоюрідна сестра і сказала, що дуже хотіла б пожити у нас тиждень із чоловіком та 3 дітьми.
Я сказала, що ми будемо раді прийняти її, а коли вони приїхали, я показала їм кімнати і озвучила ціну. – Що? Ти чого? Я думала, ми родичі, все буде на безоnлатній основі… – сказала вона, округливши очі. Сім’я сестри залишилася в нас тільки ніч, а потім вони зібрали речі, облили мене брудом і поїхали. Після цього до нас приїжджали лише ті родичі, які готові були nлатити, а інші зі мною досі не вітаються. Хіба я вчинила неправильно? Це ж був єдиний наш дохід на той час… гадаю, мене можна було зрозуміти.
