– Моїй дочці вже восьмий рік пішов. Перейшла у другий клас. Нас з батьком радує своїми успіхами в навчанні та зразковою поведінкою. Для своїх років більш ніж самостійна дівчинка. Спокійна і слухняна, – розповідала своїм kолишнім однокласницям Таня. Зустріч випускників була в самому розпалі, і компанія дівчат ділилася своїми успіхами у сімейному житті. Ось і черга до Тані, нині адвоката, дійшла. – Всім хороша дівчинка. От тільки є одне “Але”. Ревнує, не підпускає мене до чоловіка. Варто нам обійнятися, як вона втискається між нами, відштовхує мене і кричить: “Не підходь до тата!
Він мій і тільки мій!” Подружки, звичайно ж, розсміялися. – І звідки у дівчинки такий настрій? – запитала Аня. – Ну-у-у. Вона татова донька. У мене, після nологів, молоко пропало. Ми змушені були перейти на штучне харчування. Мій чоловік відразу ж забрав собі цей обов’язок. “Ти спершу мені готувати навчися, потім для дівчинки намагайся”, заявив він мені. В принципі він правий. У мене немає ніякого таланту до куховаріння. Та й, чесно кажучи, бажання теж. А Петро у мене айтішник на віддаленні. Працює з дому. Так що і готував для дочки він, і в садок водив, а тепер і в школу. Вони цілий день разом, а мені, з моїм ненормованим графіком, практично не вдається спілкуватися з донькою.
Ось і зробила донька висновок: батько її і тільки її. А я так, зайва деталь в сім’ї. Подружки співчутливо покивали головами, а Таня nродовжила: – А місяць тому, коли ми прийшли в гості до моєї мами, вона заявила батькові(К/К): “Тато, давай подаруємо маму бабусі. Адже вона одна і їй сумно. А нам з тобою удвох добре.” – Танюш, по-моєму, ти радіти повин на, а не переживати. – Сказала Аня. – Адже якщо вона до тебе, своєї матері ревнує батька, то уявляєш, що твоя доня влаштує, поклади на нього око інша жінка. І всі зареготали, уявивши собі таку картину.
