Василіса поспішала на роботу, коли її раптово зупинив знайомий голос: – О, Вася, привіт, як же давно ми не бачилися! З лавки піднялася смутно знайома дівчина. Вася здивувалася, що не відразу її помітила, бо дівчина дуже виділялася. Вона не була схожа на сільську, бо була дуже модно одягнена. – Христина? Невже це ти? Вони разом вчилися в школі і дружили з дитинства. Старі подруги обнялися. Христина, як і більшість молодих, вважала за краще виїхати з села в місто відразу після школи.
– Вася, чому ти залишилася тут? Я думала, що ти теж давно перебралася в місто. – Ні, ти хіба не пам’ятаєш, що у мене мама хворіє? Кинути я її не можу. Але це не єдина причина зараз. У мене наречений тут. Ми з Павлом плануємо одружитися цього літа. – Павло, який живе на краю села і онук Юлії Павлівни? – Ну так. – Пам’ятаю його. Так він же звичайний, сільський хлопчина. Що на тебе з ним чекає? Так і залишишся в селі, а тут перспектив немає практично.
– Я наше село люблю. А Павло, ну так, звичайний. Але навіщо мені хтось незвичайний? Головне, що він любить мене. Я це серцем чую, та й вчинки його про це говорять. Ти ж пам’ятаєш, як я квіти люблю вирощувати? Він заради мене оранжерею побудував. – Ох, люба, хіба це свідчення у kоханні? Мені здається, що чоловічі почуття виражаються через чоловічі вчинки. Ось мій наречений цілий день на роботі, щоб мене всім забезпечити. Ми рідко бачимося, але я можу собі дозволити модно одягатися і по ресторанах гуляти. – На любов погляди у нас різні, але це не суть. Головне, що ми обидві задоволені нашим вибором. Ніхто і не говорив, що любов тільки в одній формі існувати може, — посміхнулася примирливо Василіса. Незабаром за Христиною приїхав позашляховик і забрав її. Сидячи в машині, Христина відчула, що можливо точка зору подруги про справжню любов правдивіша.
