Моя свекруха – дуже бойова і працьовита жінка. Може нарубати дров, забити цвях на потрібне місце, тягати важкості, як наче так і треба. Ні, вона зовсім не самотня, є в неї і чоловік, і двоє синів. А вона все одно робить за них усю чоловічу роботу та ще й командує ними. Я ж – дівчина з такої родини, де чоловічі справи робили лише чоловіки. І поки ми були не одружені, і їздили один до одного в гості, свекруха навчала мене всьому. Якщо треба змінити обстановку будинку, вона перетягне шафи і ліжка, може переставити всі меблі на кухні.
Піде на ринок і повернеться з важкими авоськами. Ну навіщо такі жер тви, якщо є сумки – візки. Її навіть і не просили, вона робила це все сама, тому що їй це було цікаво. Мені було сімнадцять років, і я не працювала. А свекруха все дивувалася: -Як тобі не цікаво це робити, я не розумію? І вона весь час казала мені: -Іди працювати, вистачить сидіти вдома. Так, вона дуже впливова жінка, ну прямо командирка, і, відповідно, обіймає керівну посаду. Але я вихована зовсім по – іншому. Мої батьки завжди говорили мені, спочатку довчися, потім підеш працювати.
А свекруха все сердилась і вимагала, щоб я не сиділа склавши руки. Але я ж не ледарю, роблю всю жіночу роботу по дому. От уявляю, наро дяться у нас діти, а вона їх з року почне вчити копати город, рубати дрова, тягати всі ці важкості та робити ремонт. За рік до весілля ми почали спілкуватися менше. Це все тому, що я висловила свою думку з цього приводу. Я добре готую, вдома завжди чисто. Але рубати дрова та тягати постійно важке я не зобов’язана і не хочу. Потім дізналася, що за спиною вона всім каже, що я ніженка і ледача, і просити мене про що – небудь вона взагалі більше не буде.
