Моєму синові зараз 33 роки, саме час, щоб розпочати стосунkи з дівчиною та поступово налагоджувати сімейний побут. Я так мрію про онуків, але син навіть не думає про такі плани на своє майбутнє. Раніше я навіть тішилася з того, що син не бігає за дівчатами. Він був весь у навчанні. То школу треба було добре закінчити, потім на основі своїх оцінок він вступав до інституту. Весь його час був зайнятий навчанням. Він цілодобово сидів за книжками, намагався здобути свою спеціальність і в нього все вийшло. Тепер син працює.
Не сказати, що він дуже багато заробляє, але нам на життя все вистачає. Якщо до нього і приходять якісь друзі, то лише колеги з роботи. Але вони довго не затримуються, обговорюють на кухні свої робочі справи та й усе. Тобто син ніяк не відпочиває. Я вже сама йому кажу, може він у клуб сходить, познайомитися з ким-небудь, а він мені тільки сміється і каже, що він не такий молодий пацан, щоб клубами бігати. Я стала сама виявляти ініціативу в тому, щоб мій син із кимось познайомився. Кличу своїх подруг у гості, а вони зі своїми доньками приходять, якраз вони всі під вік сина підходять. Але це не дає якогось результату.
Син посидить з нами пів годинки заради пристойності, а потім іде до своєї кімнати. Я подумала, що, може, справа саме в тому, що він зі мною живе. Адже так і дівчину нема куди запросити, адже вдома мама весь день. Я сказала синові, що він може жити окремо, я все зрозумію. Але він сказав, що дуже любить мене і не хоче кудись переїжджати, щоб ще даремно nлатити за оренду. Я більше не знаю, що мені робити: син не хоче ні з ким знайомитися, яких би спроб я не робила.
