Мій перший чоловік виявився справжнім придурком і жорстокою людиною. Коли я зрозуміла це, було вже занадто пізно: у нас було двоє дітей. На відміну від багатьох жінок, я не захотіла жити з таким мужиком заради дітей, через що піддавалася засудженням з боку близьких. Вони так і не змогли змиритися з тим, що я почала зустрічатися з іншими чоловіками. Діти, я згодна, квіти життя, але ж не варто забивати на особисте життя. Мені часто кажуть, що особисте життя для мене важливіше хлопців.
Спочатку я заперечувала подібні домисли, але незабаром зрозуміла і прийняла це. Однак говорити про це з близькими, ніяк не хочеться. Для них будь-яка причина такої поведінки просто проста відмовка. Але після роз лучення з першим чоловіком я зрозуміла, що не в змозі виховати дітей без доnомоги. Доводиться працювати в двох місцях, приділяти часу дітям, навчанню. Рідні постійно дорікають мені, нібито, якщо замість моїх чоловіків я приділяла б хоч трохи часу своїм дітям, труднощів взагалі не було б.
І взагалі, я впевнена, що, якщо тобі за тридцять або у тебе діти, це не означає, що потрібно забути про особисте щастя. Зараз я мрію знайти чоловіка, який зможе прийняти мене такою, яка я є, прийме моїх дітей і не стане засуджувати. Знаю, що в наш час важко знайти таких мужиків, але живу з надією. Близька подруга теж була в схожій ситуації, поки не зустріла судженого. Перший час сестра підтримувала мене у всіх рішеннях, але незабаром я зрозуміла, що це якийсь трюк-залізти мені в голову і відрадити від рішення знову вийти заміж. Ніхто з них не розуміє, що для дітей буде краще, якщо поруч буде надійний, забезпечений чоловік. Хіба я багато чого вимагаю?
