Коли ми тільки розписалися, моя свекруха вже тоді почала читати лікнеп за необдумане використання своїх ресурсів. Ось, коли у нас наро дився синок, почалося найжахливіше. Свекруха щоразу морщилася, коли бачила онука у новому одязі. – Ну як так, га? Навіщо витрачати rроші на дороrі дитячі ганчірочки, якщо в тебе он скільки одягу, якого ти не носиш. Їх можна перешити в дитячу бі лизну. Не вмієш ти розпоряджатися ресурсами, люба, — говорила вона невдоволено.
Ага, не вмію я. Навіщо погано жити, якщо можна жити добре? Ми з чоловіком заробляємо достатньо, щоб дозволити собі викинути старий одяг та куnувати новий. Моя мама теж економила у важкі часи, але наша сім’я цього не відчувала, тому що вона, як мінімум, не перешивала свій старий одяг у новий нам. Досі, коли свекруха дарує нам подарунки, я навіть не знаю, викидати одразу або після її відходу, бо її подарунки – це старі радянські книжки або вже використані побутові речі.
Ось, наприклад, днями вона притягла форми для печива (які, напевно, старші за мене) і сказала, що мені більше не потрібно куnувати печива в магазинах, адже я запросто можу спекти сама. Ця надмірна свекруха вже просто виводить мене з себе. Це ж ненормально! Якщо людина працює, заробляє хороші rроші, то дозвольте їй самійрозпоряджатися ними.
