Думаю, що в будь-якому житловому будинку «не без виродків». І у нас такі є. З’явилися вони в нашому під’їзді два місяці тому. Ну ми звісно, зустрічаючись на сходовому майданчику або біля ліфта, з ввічливості вітаємося, а вони просто повертають обличчя. Ніби нас не помітили. Спочатку мені здавалося, що вони rлухонімі. А як виявилося після, наші вельмишановні сусіди – “блакитних кровей”. Ну ладно не вітаються, але є у них і інші недоліки теж.
Про всій видимості домофон вони встановлювати не стали. Хоча це недороrо. Так от, коли їм треба було зайти додому, дзвонили нам. Ось тоді-то вони зцілювалися – і у них відразу ж з’являвся дар мови. Ну ладно раз, ну два, але щоб постійно, та ще й маркером відзначили стрілочкою нашу кнопку для їх гостей? Зграями збиралися у них. Ми вже думали зняти наш домофон, але як же без нього? Крім того, вони стали бруднити галявину перед будинком. І, знаєте, як? Кидали з 4-ого поверху недопалки і алюмінієві банки з-під пива.
А там у нас росли троянди та інші красиві рослини. Одного разу мій чоловік почув розмову невихованих, нетактовних сусідів. Чоловік говорив дружині: – А чого ти пакет зі сміттям несеш викидати на вулицю. Воно тобі треба? Он, поклади його сусідам біля килимка. Не залишать адже його там навічно. Чоловік не витримав, підійшов і провчив його як слід. Після пару синців вони стали як миленькі. Треба було давно так зробити. Що не день, то пригоди були. А зараз тиша, і домофон наш став нарешті тільки нашим. І таке буває в житті.
