Чоловік у мене є головним інженером на заводі. Я вдома по господарству. Один син. Все життя в нього вклали. Навчався у кращому ліцеї міста, куnили йому котедж, поряд із нашим, автомобіль. Здобув університетський диплом, став працювати на заводі з батьком. – Щоб стати затребуваним фахівцем, треба починати з низів, – сказав мій чоловік і призначив сина на маленьку посаду. Та ще й з частими та тривалими відрядженнями.
Наш син не ледар, не мамин синок. Працює, намагається, став потихеньку робити кар’єру. Із четвертого відрядження син повернувся не один. Привіз собі дівчину. Навчалася у коледжі, за фахом кондитер. Працювала у крихітній приватній пекарні з кафетерієм. Ніяких перегородок, все на увазі. У глибині печі, у середині полиці з випічкою та каса, біля вікон два столики. Син жив із цим кафетерієм поряд, снідати туди ходив, там і познайомився з нею. Дівчина йому сподобалася і примудрилася за місяць заkохати мого сина. Він її одразу у своєму будинку nоселив.
Дівчинка сама нічого, навіть вродлива. І господиня гарна. Простувата, ну так провінціалка. А ось рідня – господи врятуй та убережи. Що батько, що старші брати, все як на підбір із кримінальним минулим. А можливо, і з майбутнім. Ну і навіщо нам така рідня?! Я кажу синові: – У нас красунь у місті багато, куди не плюнь у них потрапиш. Навіщо тобі це село? Ти з нею поки що шлюб не оформляй, поживіть разом, дізнайтеся один – одного краще. Може й передумаєте одружуватися. А він мені відповідає: – Мамо, я люблю її, і жити без неї не можу. Спробувала чоловіка підключити, аби вплинув на сина. – Не маленький. Сам розбереться. Знадобиться доnомога – доnоможу йому. Але зараз влазити не буду. А я втратила спокій. Думаю, планую як її назад відправити? Як їх із сином роз вести та не допустити весілля?
