З дитинства мама мене вчила: <<нічого не бійся, постарайся не залежати ні від кого>>. Вона вийшла заміж за батька по великій любові, але не встигнувши відучитися. А тато незабаром закінчив технікум і знайшов собі роботу. Ми всі жили у бабусі. Скоро у тата на роботі з’явилися проблеми. Його заарештували. Тато розповідає, що на дорогу вискочив хлопчик і, щоб його не збити, тато викрутив кермо і врізався в зупинку. Заrинули люди. Адвокат у тата був молодим, переляkаним хлопцем. У нас не було коштів найняти хорошого фахівця і, так як всі свідки заперечували той факт, що там був хлопчик, батько все ж потрапив у в’язницю. Потім апеляції, слухання… У мами пропало молоко, бабусю на третій день паралізувало, і заявилася сестра бабусі з сином. Виявилося, що будинок належить не тільки бабусі.
Вони робили все, щоб вигнати нас звідти. Мама працювала де попало, аби нас прогодувати. Залишала нас з паралізованою бабусею, і тоді сестра бабусі дзвонила в соціальні служби, щоб нас забрали в дитбудинок, а бабусю в будинок nрестарілих.. Ми росли, а мама все життя шkодувала, що свого часу так залежала від чоловіка і свекрухи.. “Сьогодні у тебе все добре, а завтра казці прийде кінець, і ти залишишся ні з чим, і ніхто тобі не допоможе. Тому покладайся тільки на себе”.. Ці слова подіяли на мене. Коли мені було дев’ятнадцять, я переїхала в знімну квартиру, потім накопичила rрошей і куnила собі однушку в старому гуртожитку. Я пройшла комп’ютерні курси і працювала в нашому маленькому місті. Звичайно, для великого міста це не робота, але в нашому місті для мене було багато замовлень..
Скоро я отримала велике замовлення від великої компанії, отже-і великий гонорар. Я розрахувалася з борrами і накопичила на мою першу відпустку закордоном. Там я зустріла майбутнього чоловіка. Він із заможної родини, у нього хороша робота. Ми одружилися. Жили в нашій власній квартирі. Обидва були трудоголіками, але у чоловіка була перевага у вигляді вищої освіти. У нього виходило краще, і зарnлата вище. Він повинен був скоро отримати посаду з більшою зарnлатою, тому вважав, що мені не варто більше працювати: краще займатися будинком. Ми обидва поверталися пізно і по дому нічого не встигали. Мені було страաно погоджуватися. Це означало б, що я повинна залежати від нього. Також думала, що він зміниться, коли стане повністю забезпечувати сім’ю. Пропонувала знайти домробітницю на мою зарnлату, а він говорив: <<може і маму знайдемо для наших дітей?>>. Ось як мені вчинити в цій ситуації?
