Завжди намагалася бути гарною подругою, але нещодавно мені довелося розірвати стосунки з людиною, яку я знала практично все життя. Її звуть Христина. Зі старших класів ми були нерозлучні. Але останні роки вона стала людиною, з якою просто не хотілося нікому спілкуватися. Почалося все з її будинку: вона постійно влаштовувала сварkи з чоловіком та зі свекрухою. Вплутувалась у якісь каламутні історії – все хотіла заробити легкі rроші. Звідки я це знаю? Я змушена була слухати її розповіді щодня, по 2-3 години на добу.
Вона дзвонила і тараторила про те, яка вона нещасна, як їй не пощастило ні з чоловіком, ні зі свекрухою. Потім вона переходила на дітей, розповідала, які вони неслухняні. Я була змушена все це слухати, бо мені було не байдуже. Звичайно, давала якісь поради, ділилася своїм досвідом. День за днем ставало зрозуміло, що Христина нікого не хоче слухати, і завжди чинить так, як їй заманеться. Якось я зрозуміла, що цей дружній зв’язок перетворився на токсичність.
Я просто вже не могла слухати цю людину: вона забирала всю мою життєву енергію, завантажуючи мій день своїми дрібними проблемами, які вона перетворювала на kатастрофу. Коли я клала трубку, мені просто не хотілося нічого робити. Навіть не могла встати з дивана, щоби помити гору посуду. Спочатку я шукала різні причини, щоб не зустрічатися з подругою, а потім і не відповідати на її дзвінки. Згодом ці розмови зійшли нанівець. Ви навіть уявити не можете, наскільки я була щаслива. Вирішила поділитися своїм щастям із чоловіком. Думала, він мене підтримає. Але все, що я отримала – був закид щодо того, що я нетерпляча, і не вмію дружити, і що з подругами так не роблять. Невже він серйозно? Невже він перестав мене розуміти? Див но…
