Хочу поділитись історією. Мене звуть Маша. Жили ми всією моєю дружною сім’єю у селищі міського типу. Традиція раніше була: ми завжди чекали своїх гостей у свята, гуляли, до самого ранку. Але так було раніше, тепер ми всі роз’їхалися, у селищі залишилися лише наші батьки та теплі спогади. Я нещодавно розмовляла з мамою, хотіла запитати, чи збираються гості, як раніше у нас вдома, на що почула лише шквал образ, накопичених роками на своїх гостей. Виявилося, що тільки ми – діти, так, її гості згадуємо ці свята добрим словом. Мама ж згадує так: “За тиждень продукти купувала, готувала всю ніч. Вони приходили, тільки їли, жодної допомоги від них ніколи не дочекаєшся, тільки принеси та подай. Я толком навіть не їла. А коли я пропонувала у них зібратися, у відповідь одні відмовки одразу якісь справи. Більше не хочу цих посиденьок”. Я слухала маму і мені навіть якось прикро за неї стало. Я ж тоді мала була, нічого не розуміла, мені було весело.
-А чому ти просто не поговорила із родичами? -Говорила. Складно було щоразу зустрічати стільки гостей однієї. Запропонувала разом готувати та прибирати. Усі погоджувалися, а за підсумком не спілкуємось. Після розмови з мамою я зрозуміла, як мої родичі весь цей час знецінювали працю моєї мами. Завжди зручніше прийти на все готове і не витрачатися, і не готувати. Після цих розмов, я навіть приймати їх більше в будинку не хочу. Вони ж теж саме в мене робили. Я просто сама спочатку не розуміла.
Адже весь цей час вони теж приходили до мене, я ж у них ніколи не була. Якби не моя мама, я ще не скоро зрозуміла б це. Довелося б довго приймати їх. Я не тримаю зла на родичів, але наразі немає бажання спілкуватися з ними. Зараз зустрічатимуся з ними на нейтральній території у кафе. Я не маю бажання приймати їх у себе вдома. У мене тепер довго не виникне бажання пускати сторонніх людей до свого дому. А що Ви думаєте? У Вас нормальні стосунки між друзями та родичами?
