31 грудня. Повз нас із донькою проходить гарно одягнений чоловік із дівчинкою. Вони тягли перед собою повний візок. Візок звичайний, як у продуктових магазинах, а наповнений будь-якими цукерками, шоколадками та коробками в новорічних упаковках. Збоку виглядало так, наче це тато з донькою. Вони куnили всім її друзям подарунки, але пакетів не вистачило, тому везуть прямо у візку. Вони пройшли мимо, потім обернулися і кажуть доньці: – Якщо розкажеш віршик, можеш вибрати будь-який подарунок із візка.
А вона не звикла розмовляти з незнайомцями. Подивилася на мене з очима цуценя, ніби кажучи «я знаю віршик, і цукерок мені хочеться». І тут я помітила напис на візку: Прикольний фонд. Розкажи віршик-отримай подарунок>>. Загалом один бізнесмен сидів удома напередодні Нового року і вирішив поділитися з людьми зі своїм веселим новорічним настроєм. Тим більше нема чим зайнятися, а гроші в нього є. Він узяв із собою племінницю, поїхали в магазин, накуnили подарунків, солодощів, взяли в оренду візок та вийшли на вулиці міста порадувати людей. <<З наступаючим. Як ваш настрій? Бажаєте подарунок?
Розкажіть віршик! >> Більшість людей думали, що це якесь роз лучення, говорили «Ми нічого не підписуватимемо». Дехто навіть образився: <<Я схожий на жебрака? Мені нічого від вас не потрібно>>. А тих, які, як ми, розповіли віршик та взяли подарунок, було небагато. – Вас як звати? – Ой, не питайте, – бентежиться він, – не важливо хто я. Я просто хочу порадувати людей, подарувати посмішки та емоції. – Я не рекламуватиму вас, просто цікаво, чим закінчиться цей експеримент. – Він поки що тільки набирає обертів. Люди ще не дуже охоче беруть участь. Думаю, по півночі під час салюту все роздати. Сумно, що навіть у новорічну ніч у кожному кроці люди чекають каверзи.
