Зібралася вся сім’я. Потрібно було вирішувати питання осиротілої Лізи. Ніхто не хотів брати на себе таку відповідальність. Одні думали, що це затратно, інші, що це не їхня справа. Старший з сім’ї сказав останнє слово: – Дитину віддамо в дитячий будинок. На балконі kурила Маша і стежила за ходом обговорення. Після цих слів вона пішла в кімнату до п’ятирічної Лізи, яка сиділа і мовчки дивилася на квітку. – Ліза, ти не проти пожити у мене? – запитала вона голосно, щоб усі почули. – Ні, не проти, – відповіла дівчинка і обняла Марію. У перший час Маші було дуже важко: дитину треба записати в дитячий сад, купити деякі речі, організувати побут. Марія працювала, але встигла за тиждень куnити все необхідне, записати дитину в садок. Ліза доnомагала опікунці всім, чим могла: виконувала деякі обов’язки по дому, вранці будила Марію на роботу.
Скоро вони разом виходили з дому. Одного разу вони трохи запізнилися в дитячий сад і біля входу зустріли ставного чоловіка разом з хлопчиком. – Марія, Сергій, здрастуйте. Діти, доброго ранку. Знімаємо взуття, курточки і заходимо. Чоловік привітався з вихователькою і запитав: – Теж на роботу спізнюєтеся? – Та ні, не особливо, – відповіла Марія. – Мені нескладно. А де ви працюєте? – Вони поговорили, попрощалися і розлетілись по роботах. Увечері Маша прийшла за Лізою і бачить, що того хлопчика, який був з Сергієм, ще не забрали. Тут задзвонив телефон. – Марія, добрий вечір. Це Сергій. У мене до вас таке прохання.
Я затримуюся на роботі, будь ласка, заберіть мого хлопчика до себе на цей вечір, потім можете у мене просити все, що хочете. Як тільки закінчу, я приїду за ним. Маша погодилася. Дітлахи грали до вечора. Близько одинадцятої години Сергій приїхав. – Приношу вам свої вибачення , – і подарував Маші букет квітів , – Ви мені дуже доnомогли, спасибі. Якщо ви не проти, я хотів би запросити Вас кудись. – Не проти, – сказала Марія і посміхнулася. Сергій доnомагав хлопчику одягатися, а Марія думала про дітей, які щасливо грали, і про симпатичного чоловіка, який подарував квіти. Тільки, про дружину Сергія вона нічого не знала. – Тату, я скучив за мамою. Можемо поїхати до неї? – Сьогодні вже пізно, синку. Але обіцяю, на вихідних поїдемо. Через день Марія і Сергій зустрілися в ресторані. Через пару днів Марія і Ліза вже були в гостях у Сергія. День за днем вони ставали все ближче і ближче. Діти добре ладили один з одним, а стосунки Марії та Сергія перетворилися на романтичні. Вони ділили відповідальність і підтримували один одного в їх такому важкому виборі.
