Іван, як завжди, вставав о пів на п’яту ранку. Щоденний розпорядок був звичним: подоїти корову, погодувати кіз та курей, а потім повернутись додому, щоб приготувати сніданок для дітей. Три пари дитячих очей, що мирно сплять за стіною, наче нагадували йому: немає права на слабкість, помилки та зайві емоції. Хоча… однакові будні притупляли почуття. – Діти, сніданок готовий. Їжте, а я скоро повернуся, – сказав Іван, одягаючи кросівки. Він попрямував на інший кінець села до свого знайомого Сергія. Роботи в селі було небагато, тож Іван погоджувався на будь-які пропозиції, аби лише заробити. – Тату, мені сьогодні мама наснилася, – сказала молодша донька, поки він зав’язував шнурки. – Така справжня, наче жива. Іван не встиг нічого відповісти – поспіх підганяв його.
– Упораємося за хвилин десять, – сказав Сергій, побачивши друга. – Треба постаратися якнайшвидше. Сьогодні треба молодшу до бабусі відвезти, а старших до школи, – пояснив Іван. – Тоді відправляй старших до мене, я зі своїми їх завезу. А ти спокійно їдь до матері, – запропонував Сергій. До їхньої розмови приєдналася дружина Сергія. Вона протягнула йому мішечок: – Це пиріжки. Нашим подобаються, гадаю, і твоїм сподобаються. Іван подякував і поспішив додому. Сергій проводив його поглядом: – Молодець мужик. Замість того, щоб шкодувати, його за приклад ставити потрібно. Один з трьома дітьми… я б давно збожеволів. Дружина підтримала: – Так, непросто йому. Ще й мати… Але й її зрозуміти можна – люди похилого віку важко залишають господарство. Іван уже був удома. Молодша донька зустріла його з нетерплячим проханням: – Тату, купиш мені зайчика? Тільки справжнього, не іграшкового. Іграшковий не їсть. – Справжньому зайцю місце у лісі. Що він у нас вдома робитиме? – відповів Іван з усмішкою. – А кролика? – не вгамувалася дівчинка.
– Ну, щодо кролика можна подумати, – поступився він, піддаючись її маминим очам. – Ура! Тільки сіренького, – обійняла його мала. Поки старші діти були у школі, Іван відвіз молодшу до бабусі та поспішив на черговий підробіток. Той день був особливо вдалим: він заробив 2000 гривень. Іван заїхав на ринок, щоби купити продукти на кілька днів. Коли він збирався йти, помітив чоловіка, який торгував взуттям. – Дивлюся, твої кросівки зовсім розвалилися. Бери ці за 600, тобі за 500 віддам, – запропонував продавець. Іван подивився на свої пошарпані кросівки і на тисячу гривень у кишені, розмірковуючи. Раптом він почув жіночий голос: – Кролики! Купуйте кроликів, недорого! – Є сірий? – спитав Іван. – Є, але слабенький. Віддам за 400 замість 550, – відповіла продавщиця. – Вибач, чоловіче, – звернувся Іван до продавця взуття. – Я обіцяв доньці. Того дня успіх ніби йшов за ним по п’ятах. Іван купив доньці кролика, запас продуктів та трохи відклав. Але найнесподіваніший подарунок чекав на нього вдома. Мати, яка зважилася залишити господарство, приїхала жити до сина. Вона розуміла, як складно йому одному з трьома дітьми. Тепер Іван знав: тепер він справлятиметься трохи легше.
